Цю сторінку схвалено
Незнаний автор.
Людова пісня.
Брови чорні, очи чорні
Любо подивить ся!
Личко твоє, мов калина,
Чим же не влюбить ся?
Ручки білі, стан тоненький
Голос соловіний,
Чом такої не любити —
Боже мій єдиний!
Як погляне, засьмієть ся, —
Душа замірає.
Правду сказать, і в столицї
Кращої не має.
Брови чорні, очи карі,
Личко — як калина —
Та не знаю, чия буде,
То лиха година!
Як би Бог дав, щоб я з нею
Шлюбом обручив ся,
Під скло в рамки-б її вправив,
Сїв би тай дивив ся.
О. Олесь.
Хай щебечуть поцїлунки.
Хай щебечуть поцїлунки,
Як пташки в весняний час…
Не лякайсь, моя кохана, —
Не почують нас.
Не дізнатись їм нїколи,
Чом зимою пишно так
Розцьвітає мак рожевий
В тебе на щоках.
Хай дивують ся і кажуть:
„Мов… дзвінки гудуть в степах…
Мабуть хтось з дороги збив ся
І блука в снїгах“.
3
