Історія формування ПЗФ Київщини
Станом на 1929 рік на території Київської інспектури (до неї входила Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Вінницька області) було заповідано 50 природних об’єктів. Наприкінці 20-х років статусу заповідного об’єкту місцевого значення на Київщині набув дендропарк «Олександрія».
У 1946 році, коли було затверджено перші «Положення про державні заповідники і пам’ятки природи», виходить урядова постанова «Про хід відновлення державних заповідників УРСР». У 1949 році вийшла урядова постанова «Про охорону природи на території Української РСР», згідно з якою заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідання). У цей період академік П. С. Погребняк порушує питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких Чорнобильський у Київській області. В той же час частина заповідників закривається для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку. Частина заповідників була переведена у мисливські господарства.
У 50—60-х роках, коли створювалося Київське море, 30% території колишнього заповідника «Гористе» було затоплено, ліс вирубано. Член-кореспондент АН УРСР І. Г. Підоплічко намагався захистити від вирубки ці мальовничі місця, секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний відповів, що «будівництво комунізму важливіше за красу». Нажаль, у цей період практично не з’явилося наукових досліджень заповідних об’єктів Київщини. Один виняток – опубліковане в 1960 році, зведення професора Київського університету О. Л. Липи про вікові дуби, що заслуговують на охорону.
У 1957 та в 1967 роках на Київщині були організовані заповідні мисливські господарства «Заліське» та «Дніпровсько-Тетерівське», що використовувались як мисливські угіддя для високопоставлених чиновників з Москви та Києва. Окрім цього, дещо нижчий ранг мали спецугіддя «Березова Кладь», «Білоозерське» та інші. Справжні ж природно-заповідні об’єкти практично не створювались. І лише з організацією в Україні у 1967 році спеціального природоохоронного органу – Держкомприроди УРСР, заповідна справа на Київщині знову пожвавилась. Уже в 1968 році на Київщині було заповідано 26 об’єктів, а в 1972 році – ще 15. У 80—90-х роках кількість заповідних об’єктів збільшилась порівняно з 70-ми роками вдвічі (Борейко, 2001).
Аналіз обґрунтувань щодо створення ПЗФ того часу показує, що переважна їх більшість підготовлена науковцями В. І. Мельником,
11
