Природно-заповідний фонд Київської області
Проблеми заповідної справи та природно-заповідного фонду Київської області обумовлені як загальними причинами, зокрема законодавчими, інституційними, організаційними, фінансовими, так і місцевими – недбалістю місцевих владних структур, порушеннями чинного законодавства, приватними інтересами бізнесу та місцевих жителів тощо. Не претендуючи на всебічність аналізу проблем заповідної справи, ми подамо стислу характеристику проблематики об’єктів ПЗФ на прикладі Київської області.
Загальні проблеми
А. Проблеми у сфері законодавства
Серед проблем загального плану перш за все слід вказати на недоліки законодавства. Назвемо основні з них. Законодавство дозволяє вилучення земель зі складу територій ПЗФ, що досить часто використовується без належного наукового обґрунтування, оцінки втрати об’єктом його цінності. Відсутнє детальне врегулювання щодо подальшого оголошення об’єктами ПЗФ територій, зарезервованих для заповідання, та умов їх використання. Такий стан справ нерідко призводить до скасування чи знищення зарезервованих в минулому територій. Процедура створення ПЗФ з одного боку дуже ускладнена, а з іншого – її досить легко саботувати на різних рівнях, за що законодавство не передбачає відповідальності. Після відмови землекористувача у погодженні ним створення ПЗФ, відсутні механізми впливу та заохочення землекористувача. Відсутні детальні вказівки про обмеження господарської діяльності на територіях ПЗФ у земельній документації і в умовах використання земельних ділянок в складі актів на постійне користування земельними ділянками. У лісових об’єктах ПЗФ, законодавство дозволяє підприємствам лісової галузі проводити всі типи санітарних рубок, в т.ч. суцільно-санітарну рубку, незалежно від того, як це впливає на заповідну територію, легко погоджуючи плани санітарних заходів в органах охорони навколишнього природного середовища. Відсутній дієвий механізм покарання за невиконання користувачами охоронних зобов’язань щодо територій ПЗФ, які знаходяться у їх підпорядкуванні і не мають власних адміністрацій. Слід також зауважити про відсутність державної цільової програми розвитку заповідної справи та перспективного розвитку мережі ПЗФ.
186
