Проблеми заповідної справи та ПЗФ Київської області
заказники та пам’ятки природи переважно розміщені на території лісогосподарських підприємств. Як правило, вони створюються для охорони ділянок лісу, що є унікальними або типовими для даної місцевості і потребують відповідної охорони для подальшого збереження (потреба в охороні навіть типових лісових екосистем рідко озвучувалась в недалекому минулому, проте є важливою темою для наукових дискусій сьогодні, у зв’язку з надмірною експлуатацією типових лісів у останні десятиліття, яка призвела до значного їх порушення або втрати). Ботанічні чи орнітологічні заказники створюються для охорони рідкісного рослинного угруповання чи певної рослини, або відповідного місця поселення, годівлі, зимівлі і т.д. рідкісного виду (або видів) птахів. Аналогічно із загальнозоологічними заказниками. Цілком очевидно, що якщо, наприклад, охороні підлягає рослина чи тварина, яка пов’язана з лісом, то її охорона нерозривно мусить бути пов’язана з охороною самого лісу. Тут варто зауважити, що охоронний режим заказника значно м’якший за відповідний режим природного заповідника чи заповідної зони національного природного парку, де, в ідеалі, людині заборонено навіть перебувати, вже не кажучи про ведення будь-якої господарської діяльності. У заказниках же охороняється певний об’єкт, і охоронний режим встановлюється, враховуючи вимоги до його охорони. Режим заказника влучно характеризується цитатою зі ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», в якій сказано, що «…На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів…». Тобто, якщо в заказнику охороняється колонія кажанів в дуплах дерев, то збір чорниць під деревами не впливатиме негативно на цю колонію і відповідно не заборонятиметься. Як і сінокіс, випасання худоби тощо. Тобто спектр дозволеного в заказниках досить широкий, на відміну від природних заповідників, що має сприяти позитивному ставленню місцевого населення до цих об’єктів ПЗФ. І якби землекористувачі, місцеве населення, туристи, мисливці та інші правові суб’єкти діяли згідно зі ст.7 Закону України «Про природнозаповідний фонд України», не порушуючи її, то апріорі були б відсутні їх конфлікти з природоохоронною громадськістю. Але, нажаль, найпоширенішою категорією землекористувачів, що порушує цю статтю, є державні лісові господарства.
Власне, список того, що заборонено робити в заказниках, прописано в охоронній грамоті заказника. Але прописано недостатньо
189
