Сторінка:Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
***

Оце я думаю, брати,
Про долю рідного народа;
Прийшла година хрест нести,
Бо всюди — злиднї, скрізь незгода.
Оце гадаю, — і мінї
Таки частесенько здається,
Що мир, запеклий у борнї,
Жартує тільки та сьміється;
Що пал мережаних річей
За оборонників сьвятинї —
Одна омана для очей,
Чи марний гук серед пустинї:
Що мир, лукавий як дївча,
Цього на людях уквіча,
А серце схилить до другого,
Пригорне потай дорогого, —
І хто всю душу віддає —
В кайдани зрадно закує,
На трупі бенкіт бучний справить,
За домовиною ославить,
Дїтей та внуків нацькує;
Що мир… О, нї… бо тільки вами
Душа убога замарить, —
Якими радими словами,
Бажав би я заговорить.
Я знову вірю, що пригода
Мов чорна хмара пропливе,
Що невмируща міць народа
Усе лихе переживе!