Сторінка:Пролїсок. Твори Павла Граба (1894).pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Моєю зорею ясною,
Моєю музою була!

Тебе нема, а все з могили
Твій образ сьвітлий устає, —
І знов душа почує сили,
Замарить серденько моє!

 
Далеко.

Там, далеко, на Вкраїнї,
Сяє сонечко ясне,
Сьвітить людям, та в чужинї
Не навідає мене.

Там десь лють ся рідні звуки,
Боротьба за люд іде…
Тута-ж часом від розпуки
Стигне слово молоде.

Там матуся теплі сльози
З горя щиро вилива…
Тута-ж хуґа та морози, —
Серце в тузї занива.

Побратими любі, милі, —
Скрізь роскидані вони:
Спочивають у могилї,
Чи по тюрмах ждуть труни.