командиром в ранзі „комполка“. Негайно обезброюємо червоних в будинку школи і ловимо їхнього командира. Здобуваємо один кулемет „Максима“. Мої козаки ще полюють за поодинокими червоними по селі. Червоноармійців обезброєних ми пустили, а командира за селом пор. Кохан розстріляв з екзекуційним відділом „жандармів“.
Здобуті кріси, 50 штук, і важкий кулемет, до речі, не дуже справний, ладуемо на підводу й відїздимо. Сотник Погиба поговорив тут з поважним селянином, в якого сидів два тижні і до якого мав прибути з-за кордону приятель Погиби. По розмові ми не затримувались і поїхали далі через хутори вовковинецькі, де стали на денний відпочинок у Буцнянськім Майдані. Село це в лісі, ніби є сотворене для повстанців. Тому ще з весни я дав наказ козакам, щоби поводилися зі селянами ввічливо, давали їм дарунки і т. п. Одне лихо — з того села був комуніст-приблуда, який одружився в Майдані і жив у Летичеві. Він зрідка приїздив до свого тестя, але якось так поводився, що не спроваджував на село большевиків, не вербував собі інформаторів з-поміж селян. Тому ми завсіди в Майдані Буцнянськім почували себе добре та безпечно. Того ми ніколи ніде не робили, але в Майдані то залишилися на постій на дві доби. Тут, у порозумінні з молодицями, попрали собі білля, почистили зброю, облатались. Багато моїх козаків радило собі з біллям в цей спосіб, що здобуту в „воєнкопах“ мануфактуру давали шити сільським швачкам. В той спосіб в цілім районі кожний козак мав 10 — 15 пар білля. Щоб не заводилась „нужа“, то мали ми також і шовкову білизну.
