до миста и не оддавъ грамоты самои царыци. Тамъ надывывся дидъ такыхъ дывъ, що стало йому надовго писля того розказувать: якъ повелы його въ кимнаты, та таки высоки, що якъ бы хатъ десять поставыть одна на одну, такъ и тоди до верха не доставъ-бы; глянувъ винъ у одну кимнату, — нема; у другій — нема; у третій — тежъ нема, и въ четвертій нема, та уже ажъ у пьятій — дывытьця, сыдыть сама царыця, въ золотому винци на голови, у новенькій сирій свытци, въ красныхъ чоботяхъ и золоти галушкы йисть; якъ вона звелила насыпать йому повну шапку сыныцямы; якъ… та всього и згадать нельзя! Про свое лыхо съ чортамы дидъ и думать забувъ, а якъ случалось, що хто небудь спомынавъ про те, такъ дидъ мовчавъ, наче не про його и балачка йшла, и трудно було допросытьця його розсказать усе, якъ було… Тильке выдно у наказаніе за те, що не спохватывся заразъ освятыть хату, баби черезъ кажный годъ, и якъ разъ у те саме времня, усе робылось таке дыво, що танцюетьця було, та й тильке… за що не визьметьця, а ногы зативають свое и такъ и хочетьця пидты навпрысядкы!…
(Переведено изъ сочиненій Н. В. Гоголя).
