којі крови́!“ Ви́точив би він јіјі́ усьо́му сві́тови, шчоб лиш јого́ обнови́ти, освјати́ть, у чоло́ пра́вди поста́вити!… Страшні́, кріва́ві о́брази змальо́вује нам Тара́с в Гајдама́ках, Кавка́зі, Сні, Гуссі́… а льубо́в в них так і пламени́ть, а „пра́вда“ мов з Ісу́сового хреста́ сіја́је!.. Тим він і вели́киј, тим і безсме́ртниј, і жи́тиме у па́мьати, се́рци, у душі́ — ко́ждого, ко́ждого!
В Тара́сови не доба́чимо Ба́јроновського скепти́зма, олімпи́јського споко́ју і необа́чности Gетого, субјекти́вности вели́ких поеті́в по́льських… Він укра́јінець, а чолові́к в најдальні́шчім зна́ченньу се́го сло́ва! Він тве́рдо ві́рить по́ступови; зна́је, шчо зло зни́кне, а добро́ пра́вда воцари́тцьа сві́том. Тара́с справде́шніј ге́ніј!
За го́лосом Шевче́нковојі пі́сні обізва́лась ціла́ Украјі́на: Ки́јів, Пілта́ва, Ха́рків, Черни́гів вијавльа́јуть неаби́јакі талани́; Куліша́, Јереміја́ Га́лки (Костомарова), Глі́бова, Стороже́нка, Коні́ского.. На Кавка́зі́ обзива́јетцьа Ку́харенко; в Галичині́: Шашке́вич, Голова́цький, Вагиле́вич і інчі… Усі́ пријма́јутцьа за свјате́је ді́ло шчи́ре, серде́чне, невсипу́шчо! — і відра́зу, мов із під землі́, јавльа́јетцьа літерату́ра, ока́зујетцьа нова́, сві́тови неві́дома 15 мільјо́нна наро́дність укра́јінська.
Ось јако́го чу́да діжда́всьа світ в XIX століттьу. Вели́ким па́мьатником записа́в він у істо́ријі своје́ істну́ваннье, па́мьатником непору́шним, и нема́је тако́јі си́ли, шчоб спони́шчить јого́ здолі́ла!
Украјіна і літерату́ра јіјі́ ста́нули пое́зијоју; дльа гармо́нијі, дльа вспо́вненньа јіјі не достава́ло шче про́зи. И тота́ јави́лась, не до́вго на се́бе чека́ть
