звельа́јучи. Квітко (Основјане́нко) ви́дав своју́ „Марусьу“, најчуднішчу квітку великого лугу Украјі́ни! За „Мару́сеју“ пішо́в рьад по́вістіј того́ж а́втора; нові́ повістьарі́ јави́лись.
Могу́чніј тала́н Ма́рка Вовчка́ доверши́в ді́ла, поча́того Основјане́нком, і про́за укра́јінська — чудна́ простото́ју, вели́ка си́лоју грамати́чних форм мо́ви і складо́м оригіна́льним — ста́нула попри пое́зију, — і літерату́ра укра́јінська живе́, розвива́јетцьа, хоть і ставльа́јуть јіјі́ во́роги не малі́јі перепо́ни.
Істо́рија не похвали́тцьа фа́ктом, шчоб нова́ јака́ іде́ја відра́зу пријньала́сь льудьми́, увіјшла́ в јіх ста́ть внутре́нньу, допомага́јучи зага́льному по́ступови. Така́-ж сама́ дольа́ припа́ла і іде́јі самоста́јности Укра́јіни и јіјі літерату́ри. По при прихи́льних, шче бі́льше најшла́ вона́ собі́ неприхи́льників. По ці́м бо́ці Дніпра́ и зга́дувать про јіјі́ не хоті́ли, за́одно повторьа́јучи, шчо на́рід Укра́јіни — на́рід по́льськиј, а мо́ва јого́ — одмі́на мо́ви по́льськојі; по тамті́м бо́ці, в тој сами́ј слід ступи́ла Моско́вшчина, нехту́јучи укра́јінців, мову́ јіх і літерату́ру. На хресті́ роспина́јуть нову́ју іде́ју; а тота́ во́рогів својі́х благословльа́је; не вме́рла, живе́, красоју своје́ју усіх пліньа́јучи.
Помі́ж польа́ками і москальа́ми најшли́сь льу́де, котрі́ живо́јі пра́вді повіривши, ста́нули јіјі́ апо́столами. Тво́ри укра́јінських пое́тів, трохи́ не всі, переве́дені на јази́к московськи́ј; Шевче́нкового „Кобзарьа́“ трі́чи перевели́ польа́ки (Syrokomla-Kondratowicz, Gorzałczyński і Sowiński,) та шче ј тепе́р перево́дьать; со́тні роспра́в науко́вих рго і contra окремі́шности мо́ви укра́јінськојі, цільно́ доказа́ли
