одну́ твар Госпо́дьньу, спотрьасла́ земльо́ју… а ви́родила — нову́, зо́лотом ці́нну, со́нцем сіја́јучу пра́вду — појави́ла іде́ју прав чолові́ка. Свјата́ја бу́рьа́, благотво́рна — сталі́ттьа јіјі́ дожида́ли!
Пішли́ сві́том нові́ гадки́ та іде́јі; бо́жі ді́точки розві́јались ві́тром, росо́ју налену́ли, зерно́м благода́ти па́дајуть на рільльу́ гото́ву. А рільльа́ до́бра: кро́віју напо́јена, сльоза́ми омо́чена — пријми́ла насі́нньа… розросло́сь, взбуја́ло — де одни́м колосо́чком, де јіх го́рсточкоју — пиша́јутцьа світом!
Зерно́ благода́ти: во́лі и пра́вди на землі́ свьато́јі — оно́ ј на Укра́јіні посі́јало́сь, взіјшло́ по обо́х краја́х Дніпро́вих, и — на́діјсьа голо́дниј льу́де! — проко́рмить вбо́гого ду́ха; не заги́не, ви́росте, змужні́је — льудьа́м на сла́ву, у кори́сть наро́дньу, в світову́ју пи́ху!
Всім ві́домо, шчо вже с XV ві́ку да́вньа ру́ська літерату́ра загиба́је. На чужо́му добрі́ ви́кохана, у чужи́ј склад при́брана — не здо́ліла вона́ увіјти́ в внутре́нньу на́рода јсто́ту; ні ра́зу не обізва́лась голосніјше у јого́ се́рцьу, в ду́шу не прони́кла. Церко́вна ј держа́вна в начатка́х својі́х, тако́ју ј лиши́лась до оста́нку. Ні јіјі́ сил змужні́ти по скла́дови вла́сному, ні шчи́ројі охо́ти ста́нуть наро́дньоју; животі́ла, до́ки змо́га… а та́м змарні́ла и пропа́ла, не опла́кана не пожа́лована!…
За урьадови́м сло́вом пі́шло ј урьадове́ па́нство: Шльахо́цькі во́льности По́льшчі прина́дили собо́ју кньазі́в і бојарство ру́ське. Нова́ дружи́на, нови́ј даје́ усьо́му порьа́док; а јак надіјшла у́ніја, мина́јетцьа рушчина́ да́вньа, мо́воју по́льськоју, зви́чајами по́льськими замі́нена!
