Сторінка:П. Свјенціцкий. Вік XIX у діјах літератури украјінськојі.pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
6

дај ві́дповідь — не пові́рьать, назву́ть божеві́льним… Адже це Ру́сь-Украјі́на својі́х сині́в дала́ сусі́дам. Ні́кому неві́дома, скарби́ својі́ роски́дує — бога́та, хо́ть сама́ го́ла і бо́са… Із се́бе зло́жује Моско́віју, мо́ву да́је јіјі́, стрі́ј і рьад держа́вниј; в Сибі́р і Тата́ріју висила́ кольо́ніјі; просвіча́јє Литву́, зло́жујє сильну́ По́льшчу́, грудьми́ закрива́ Евро́пу від на́падів пога́нства; дві мо́ви, дві літерату́ри добро́м својі́м обогача́је, невсипу́шча; двома́ пројавльа́јетцьа цивіліза́цијами… А про јіјі́ добро́діјну, а про јіјі́ шче́дру ні світ, ні облагоді́јані, ні вла́сні сини́ не зна́ју́ть… Сумна́ до́льа Украјіни, незаслу́жена до́льа!

Про да́вні часи́ незга́дујучи, хто́ такі: Słowacki, Goszczyński, Zaleski? Хто Гоголь, Костомаров и ці́лиј рьа́д льуде́ј просла́вивших і сла́вьачих літерату́ри: по́льську ј моско́вську? Чије́јі землі́ кві́ти увіјшли́ в јіх тво́ри? чијі́м добро́м вони́ ви́кохані? хто ви́ростив јіх на сла́ву? јаке́ со́нце огріло ду́шу тнх льуде́ј, просвіти́ло ро́зум, льубво́ју напојі́ло се́рце?.. Укра́јіни! Укра́јіни, про котру́ чужі́ ј својі́ не зна́јуть, про котру́, жаль и сти́д ска́зати — го́рстка от ту́т лиш льуде́ј дба́је!… Жа́ль, вели́киј жаль, шчо пра́вда непевне ста́нула сві́том, шчо в сві́ті пра́вди тіје́јі нема́је. Або́ вона́ зако́пана, або в воді́ зато́плена, а мо́же в бага́того, та скупо́го па́на у скри́ні захо́вана. Нема́ јіјі́, нема́је!

Нера́дістниј заспі́в до голосно́јі пісни славославного лихоли́ттьа наро́днього!…

Вік XIX оста́нетцьа вічнопа́мьатним у ді́јах чолові́цтва; дльа Укра́јіни-ж ста́нув він свьати́ньоју у котрі́ј дух на́роду слави́тиме сла́ву Все-