і́стнуваннье на́рода укра́јінського, мо́ви јо́го и бога́тојі пое́зијі наро́дньојі, і споважні́ли ду́моју розу́мноју.
Чим дльа Фра́нцијі діла́ Монте́скіја, Ру́сса, Во́льтера і і́нчі, тим дльа Укра́јіни ста́нула наро́дньа јіјі́ пое́зија. Викликала вона справде́шньу револьу́цију; з накоре́нком спони́шчила да́внішніј порьа́док рі́чіј, горіні́ц усе́ поверну́ла, і на руі́ні ви́росла чудна́, најчудні́шча кві́тка — га́дки про самоста́јне життье́ Укра́јіни!
Та незаразо́м ви́јавилась вона́ сві́том.
Ча́рівна пое́зија на́роду укра́јінського, незабу́тньа́ сла́ва Козаччини́, ви́співана моги́льними кобзарьа́ми, вперве спору́шила собо́ју чуттье́ артисти́чне. Шчо було́ кра́шчого в Украјіні, ви́плеканого цивіліза́цијоју по́льськоју, або моско́вськоју, усе́ тото́ ки́нулось до пісе́нь наро́дніх, чуду́јучись красі́ јіх в поети́чньому зло́женньу́. Ду́ми і пісні́ наро́дні, дотепе́р виспі́вувані в степа́х, та під се́льськими стрі́хами, захо́дьать до квати́р вча́чојісьа мо́лоді, достају́тцьа до діво́чојі, а та́м і не огльану́лись — співа́јутцьа вже на па́нських поко́јах. Тако́јі го́рдости набрала́сь про́ста пі́сньа вбо́гого хліборо́ба!
Шче бі́льшојі пи́хи надали́ јіјі́ пое́ти і повістьарі́ По́льшчі і Моско́віјі. На ла́д наро́дньојі пі́сні заспіва́ли пое́ти по́льськојі укра́јінськојі шко́ли: Goszczyński, Zaleski Bohdan, Słowacki; Укра́јіна ви́ростила собо́ју тала́н Grabowsk'ого, Czajkowsk'ого, Podalic'и; вона́-ж сердечна, хоть не собі́, ви́кохала Гогольа.“ „Тарас Бульба , Ве́чери на ху́торі“ ті́лом до літерату́ри моско́вськојі — душо́ју нале́жать до Укра́јіни; а і „Мертві ду́ші“
