Сторінка:П. Свjенціцкий. Вік XIX у діjах літератури украjінськоjі.pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
11

самі́ об ті́м незна́jучи, стаjу́ть в при́воді ново́jі літерату́ри, оба́ іду́ть в по́слуги іде́jі ново́jі!.. Фантасти́чньа Укра́jіна́ пое́тів с то́го часу́ уступа́jетцьа живі́j зе́млі́ на́роду живо́го; вже не красо́jу лиш вона́ пліньа́jе, а поборьу́jе серцьа́ пра́вдоjу; не фанта́зиjеjу — ро́зумом стаjе́ справде́шнім. Жива́ плоть приjа́ла в си́бе ду́ха живо́го, і впjавльа́jе си́лу могу́чньу....

Живу́ть шче помі́ж на́ми льу́де, котрі́ у пе́рше стрі́тились з недруко́ваними тво́рами по́ета, про котро́го імьа́ ніхто́ не зна́в на Вкраі́ні. Складо́м своjі́м не подоба́ли то́ті пое́зиjі на спі́ви па́нського бандури́ста Тимка́ Паду́ри; не ви́дко у jі́х було́ штучно́го складу́ ві́ршів Котльаре́вського і Гу́льака. В пое́зиjах тих нови́jи си́ли, дух нови́j и зло́женнье незна́не. Віта́jе у jі́х Укра́jіна з степо́м безкра́jім, з вели́чніми моги́лами і Дніпро́м сла́вутцем. У jі́х виспі́вуjетцьа душа́ сільсько́го льу́ду, се́рце jого́, во́льа, дольа́ j недо́льа... Плачо́м того́ пое́та пла́че ціла́ Украjі́на, ту́гоjу jого́ ту́жить, жу́ритцьа журбо́jу; розмовльа́, сміjе́тцьа, тішить із своjі́м пое́том!.. Не Да́нт це, Та́ссо, Петра́рка; не Gе́те і Ші́лльер; не Міцке́вич, Сло́вацькиj, Пушкін... Нови́j пое́т, талан окре́миj геніj тамти́м рівноси́льниj — Укра́jі́ни геніj!...

Не наjшло́сь па́нського буди́нку, де-б тво́рів пое́та не зна́ли, не чу́довались красі́ jіх і си́лі; по города́х і се́лах перехо́дили вони́ із уст в уста́; в хутора́х ста́нули нови́м Іева́нгелиjем; заjшли́ під сельа́нські стрі́хи, і та́м сльозу́ добу́ли, забрали́сь у се́рце і ду́шу сельани́на.

Важне́ було́ сло́во пое́та. Чудо́вими фа́рбами змальовував він красу́ приро́ди Украjі́ни; співав про