Сторінка:П. Свjенціцкий. Вік XIX у діjах літератури украjінськоjі.pdf/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Запусті́ла Укра́јіна. Висо́кијі моги́ли кри́јуть ті́ло сла́вного коза́цтва; дух јого́ віта́је пона́д моги́льні го́ри, з ві́тром бу́јним та Дніпро́вими хви́льами розмовльа́јучи. Мину́лосьа сла́вне ли́царство та бога́те па́нство, и во́льа и сла́ва — шчо ј по́мину про јі́х нема́је. Усе́ змарні́ло, усе́ мов со́н ізни́кло… Безкра́јі степи́ Укра́јіни, де сла́вне коза́цтво серде́чну кро́в проліва́ло — зао́рані, засі́јані; моги́ли роско́пані, ли́царські ко́сти по степу́ вальа́јутцьа. У Чигрині́, Черка́сах, Переја́славльу — ти́хо; Ки́јів, себе́ непе́вниј, ди́витцьа у Дніпро́ві хвилі — „Чи ја́ се?“ запи́тује; а го́лі внученьа́та оксамі́тного па́нства, то у Петенбу́рсі нече́стні бјуть покло́ни, то по заграни́цьами льудську́ кров на ви́на ј ме́ди ра́дістно міньа́јуть; то з висо́кого буди́нку неві́льничу браттьу до шчо́ту дово́дьать: в скі́лько рублі́в христија́нську ду́шу оцінити?.. Про мину́вше по́мину нема́је! Рі́дне чужи́м ста́ло, чуже́ својі́м рі́дним!.. Поліли́сьа сльо́зи, кров потекла́ ріка́ми. На́рід обі́драниј, бо́сиј и голо́диј: „До́ле! де́ ти, де?“ пита́је; а від кра́ју до кра́ју: „Нема́је! нема́је!“ ві́дгомон голо́сить. Мину́лосьа!… а вті́ха лиш одна́ја: Терпи́ небо́же — Госпо́дь допомо́же.“

І дотерпі́лись! Нови́м вітром пові́јало від дале́кого морьа́. Десь то і́к за́ходови со́нцьа, у небли́ськојі Фра́нцијі, розьутилась страшенна́ бу́рьа револьу́циі. Ізни́шчила бага́то, у смерть подала́ не