Сторінка:П. Свjенціцкий. Вік XIX у діjах літератури украjінськоjі.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
5

По́льська цивіліза́ција обгорну́ла собо́ју усьу́ свічну́ ве́рству на́рода; де́куди лише́ обі́зветцьа мона́х із своје́јі ке́лијі; на со́јмику зло́житцьа ру́ськиј доку́мент, та запоро́зького Пи́сарьа сло́во нечума́зне припле́нтьајетцьа із остро́вів. Тут і все́! літерату́ри нема́је, вче́ного сло́ва ру́ського неподи́бати! Засну́ло воно́ з да́вніми руко́письами хро́нік і Стату́та. Про льудове́-ж сло́во не могло́ тогді́ ј зга́дуватьцьа! Мале́ ј мізе́рне хова́лось воно́ під сельанськоју стрі́хоју, з старцьа́ми пле́нтьалось по широ́кому сві́тови.

Аж ось надіјшли́ порьа́дки шче нові́шчі: Укра́јіну розділи́ли. Чуба́тими коза́цькнми го́ловами ви́мошчено Петенбу́рські боло́та, Січ зрујно́вано… Товари́ство розбі́глосьа по сві́тови: хто Ту́ркови служи́ти, а хто́ Москале́ви на Кавка́зі; хто в панські поко́јі, а најшли́сь и такі́јі, шчо в жиді́вських корчма́х попхачем козаку́јуть… Таке́ ди́во скла́лось в Украјі́ні!… А льу́де — звича́јне, јак льу́де — поговори́ли, поміркува́ли — дај ки́ну́ли ли́хом об зе́мльу — гидь јого́ ј зга́дувать!… Ви́росло посі́јане зерно́ Хмельниче́нька; московьске бра́цтво здало́сь на уті́ху: по сім бо́ці Дніпра́ запанува́ло шльахо́цтво по́льське, по тамті́м — моско́вське дворьа́нство… Тото́ до́бре, а тамто́ ј шче кра́шче.. „Пропа́ла Укра́јіна!“ рознесло́сь сві́том; а хто́ мі́гби ј погада́ти, шчо не пропа́де забу́та, поки́нена чужи́ми ј својі́ми?..

Яки́ми си́лами просла́вилась По́льшча? Яки́ми ста́нула Москва́?.. Чијі́ то мо́шчні ру́ки ставльа́јуть ті́јі кольо́си держа́вні? Чијі́ розу́мні го́лови при́від дају́ть схі́дньојі Евро́пі?.. Спита́ј — мовчатиму́ть;