Сторінка:П. Свjенціцкий. Вік XIX у діjах літератури украjінськоjі.pdf/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
6

даj ві́дповідь — не пові́рьать, назву́ть божеві́льним... Адже це Ру́сь-Украjі́на своjі́х сині́в дала́ сусі́дам. Ні́кому неві́дома, скарби́ своjі́ роски́дує — бога́та, хо́ть сама́ го́ла і бо́са... Із се́бе зло́жуjе Моско́віjу, мо́ву да́jе jіjі́, стрі́j і рьад держа́вниj; в Сибі́р і Тата́ріjу висила́ кольо́ніjі; просвіча́jє Литву́, зло́жуjє сильну́ По́льшчу́, грудьми́ закрива́ Евро́пу від на́падів пога́нства; дві мо́ви, дві літерату́ри добро́м своjі́м обогача́jе, невсипу́шча; двома́ проjавльа́jетцьа цивіліза́циjамп... А про jіjі́ добро́діjну, а про jіjі́ шче́дру ні світ, ні облагоді́jані, ні вла́сні сини́ не зна́jу́ть... Сумна́ до́льа Украjіни, незаслу́жена до́льа!

Про да́вні часи́ незга́дуjучи, хто́ такі: Słowacki, Goszczyński, Zaleski? Хто Гоголь, Костомаров и ці́лиj рьа́д льуде́j просла́вивших і сла́вьачих літерату́ри: по́льську j моско́вську? Чиjе́jі землі́ кві́ти увіjшли́ в jіх тво́ри? чиjі́м добро́м вони́ ви́кохані? хто ви́ростив jіх на сла́ву? jаке́ со́нце огріло ду́шу тнх льуде́j, просвіти́ло ро́зум, льубво́jу напоjі́ло се́рце?.. Укра́jіни! Укра́jінн, про котру́ чужі́ j своjі́ не зна́jуть, про котру́, жаль и сти́д ска́зати — го́рстка от ту́т лиш льуде́j дба́jе!... Жа́ль, вели́киj жаль, шчо пра́вда непевне ста́нула сві́том, шчо в сві́ті пра́вди тіjе́jі нема́jе. Або́ вона́ зако́нана, або в воді́ зато́плена, а мо́же в бага́того, та скупо́го па́на у скри́ні захо́вана. Нема́ jіjі́, нема́jе!

Нера́дістниj заспі́в до голосно́jі пісни славославного лихоли́ттьа наро́днього!...

Вік XIX оста́нетцьа вічнопа́мьатним у ді́jах чолові́цтва; дльа Укра́jіни-ж ста́нув він свьати́ньоjу у котрі́j дух на́роду слави́тиме сла́ву Все-