Сторінка:П. Свjенціцкий. Вік XIX у діjах літератури украjінськоjі.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
9

Го́гольа не на і́нчому виросли gру́нті. Укра́јіна! Укра́јіна! рознесло́сь усьу́ду — і усе́ розукра́јіншчилось… Неабија́к споважні́ли укра́јінські льу́де. „Коли́-ж сло́во мужи́цьке — гада́ли — таки́м ска́рбо́м поети́чнім ви́јавилось; коли Укра́јіна місти́ть у со́бі си́лу поети́чньу, спромага́јучу дві літерату́ри — мабу́дьже у землі́ тіје́јі, у на́родови то́му јесть де́чого бага́то, с чо́го покори́стувать мо́жно у вікові́чньу сла́ву! — Хто́ льуд то́ј велика́нськиј, шчо ви́творив на самоті́ чу́до? Хто ми, помі́ж јо́му живу́чијі?“ А ге́ніј Укра́јіни, ге́ніј на́роду свьато́јі землі́ тіје́јі, го́лосно пода́в ві́дповідь: „На́рід Укра́јіни — будуччини́ на́родом; ви јо́го ді́ти, Укра́јіни діти!“

І загуло́ від Кавка́зу за Карпа́ти, від Ільмена до Чорномо́рьа: „Живе́ Укра́јіна! живу́ть сини́ јіјі́ безтала́нніјі! Вита́ј, вита́ј будуччино́ всесвітньа!“

Молоде́ се́рце — до́бре, шчи́ре се́рце. Воно́ пе́рше обізва́лось на по́клик ге́ніја наро́днього. Дітво́ра ста́нула в оборо́ні прав не́ньки Украјі́ни! Батьки́ сном спа́ли, а ді́ти просну́лись; батька́м до́бре бу́ло іс ти́м, шчо дотепе́р ма́јуть — ді́тьам забажа́лось кра́шчого… Ки́нули дві цивіліза́цијі, дві бога́ті літерату́ри, привилье́јі шльахо́цькі — усе́го добра́ відцурали́сь, ста́нувши під стьагом Арха́нгела Укра́јіни, гото́ві бу́јні го́лови покла́сти, а ново́јі лі́пшојі до́лі собі́ ј на́родови добу́ти!.. В два рьади́ ста́нули Укра́јінські льу́де. Одні́, з си́лоју факти́чноју, в оборо́ні істнују́чих порьа́дків; дру́гі, з живи́м сло́вом пра́вди, з ві́роју у будуччину́, по при льу́д бо́сиј и го́лиј, домага́јучись пра́вди — справідли́вости… І не жи́ть вже ім з собо́ју у зго́ді, не сподружи́тьца ні́коли!