Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

96

а втѣшит-ся тобю.“ Але Семеневи недосоли було, взрѣўши єго, и мало що кухля не ўпустиў — бо такого нѣ видау нѣ слихаў, нѣ видумати міг. — Стануў Медведюк підиебесною чорногорою, барки єго у Бескидах камѣнь, дуб, єго правиця, брови єго як двѣ чорні хмари, а очи єго з під тих хмар двѣ моўнѣ, а борода єго ніч темна осѣнна, а голос єго грім серед лѣта, а ступиў ногою земля стогнала, верг-ся на врага буй-туром валиў. — „Мовь, як-єсь ся справиў.“ —

„Вѣдомо, думка Украѣнска я стѣну перебє“ озваў ся Данилко, — „бандуристою війшоў-єм у замок. Старец Дмитро (так го там зовут) шо мя впустиў, заглянуўши в мене бандурку, просиў мя насильно, абши ему заграў та заспѣваў — заспѣваў-єм єму вѣдому пѣсоньку о Татарех кінчивши святим Николаєм, а заспѣваў-єм єму до серця, и полюбиў мя вельми, побраталисьмо-ся, и завѣў-мя свтлицѣ замковой, хвалячи перед Паном бандурку мою и моѣ думки, а я рад тому буў. Доспѣвуючи пѣсню взрѣў-єм входячих того-тут молодця з другим, и просили Пана на вѣсѣля, обѣцяў-ся лиш видко було, якуюсь лиху гадку точиў в своѣй головѣ, („неўдась вражий сину“ думаў-єм собѣ) відспѣваў-єм — взяў таляра, тай пійшоў, и зустрѣў-єм старого Дмитра