Сторінка:Руска Рада. Ч. 4. Русини а Москалї. 1911.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

тівску вигадку“ і той чоловік сам ледви спас своє житє і втїк на Русь-Україну. У Москві можна було читати тільки старі церковні книги, а инших книжок не вільно було читати. Як довідали ся, що хтось десь там читає собі яку наукову або иншу користну книжку, — то єго мучили огнем, карали „заточенєм“, себ то засланєм на Сибір або й карали смертю. Не дивувати ся, що серед таких поганих обставин у Московщинї нїяких шкіл не було. Окрім того й

полїтичний лад на Українї а в Московщинї

був неоднаковий. В Московщинї всї слїпо слухали царя мов вівцї, а царі були нераз дикі і жорстокі. От наприклад такий цар Іван Грізний то пів дня Богу молив ся, постив і бив поклони, а другого пів дня мучив сотками своїх підданих чи то хлопів чи бояр: пражив їх на огни, палив, різав, поров, відрубував члени тїла, морив голодом і т. д.

На Руси-Українї до такого люди не звикли. Вони самі любили собі давати лад. Козаки самі обирали собі всю старшину. Навіть епископів і митрополита київского вибирали собі Русини через вибори а тільки затверджував їх по виборі грецкий патріярх. — В Москві то виборів не знали. Там всїх урядників і епископів назначав сам цар.

Русини в справах віри підлягали грецкому патріярхови в Царгородї. Греки були осьвічені люди, тому Русини богато від них користали. А в Москвичів було не так! Там митрополита назначав цар і сам ним крутив так, як хотїв. Стало ся се так, бо цар Петро цїлком скасував московский патріярхат і себе зробив головою московскої православної церкви і найвисшої церковної ради, яку він назвав „найсьвятїйшим синодом.“ — Сей лад задержав ся аж по сегоднїшний день.