На заходї у римо-католиків була церковна мова латиньска і тою мовою писано тодї книжки. У славяньских христіян була церковною мовою старо-болгарска і сею мовою писано книжки.
В Московщинї, себ то в теперішній Росиї також писали книжки церковщиною. Московскі пани дуже не любили мови свого простого народу, тому аби їх мова як найбільше ріжнила ся від народної, мішали до церковщини богато слів з мов инших народів.
В тім часї, як покликано в Московщину україньских вчених з Могиляньскої київскої академії на професорів і епископів, то Москалї перейняли від них в свою мову чимало україньских слів. Бо в ті часи ми, Русини мали свої школи, а навіть найвисшу школу академію, де учено дещо також на україньскій народній мові. І в письменьстві нашому уживано в ті часи і руської народної мови. Писано народною мовою Євангелію, Біблїю, („інтермедиї“, (щось в родї комедий на представленя) і т. д.
В Московщинї того не було, там нїколи в тих часах не уживано в письменьстві народної московскої мови. І коли нашої руської народної мови уживано не лиш в письменьстві, але і в найвисших наших школах, то мова росийского народу ще була цїлком упослїджена і нїхто не знав за ню.
В ті часи росийскі пани мішали до церковщини не лиш україньску мову, але також і мову инших народів. За панованя Петра Великого прийшло до Росиї на високі становища богато Нїмцїв і Французів. І від них росийскі попи перейняли чимало собі і змішали з їхньою церковною мішаниною.
І тої дивоглядної мішанини довго уживали в росийскому письменьстві. Аж до року 1820. В тім роцї виступив в Росиї талановитий поет Пушкін і він перший почав писати книжки чистою простою мовою свого московского народу.
