ваємо себе Українцями, після найбільшого руського краю: України.
Вороги сеї назви кажуть, що Україна то назва краю, проте лише ті можуть називати себе Українцями, котрі живуть на Українї. А кажуть так лише ті, що хотять нас баламутити, або самі не знають, як дїєть ся де инде в сьвітї. Так наприклад Італїя є також назвою краю а Італїйцями (Талїянами) зовуть себе також ті мешканцї Тиролю, Швайцариї і других країв, котрі говорять тою самою мовою, що і мешканцї Італїї. Так само Іспанїя є назвою краю, а Іспанцї є і в Арґентинї і Мехіцї і других краях. Тим то й нїчого дивного, коли мешканцї Буковини і Галичини, що говорять тою самою мовою, як і властиві Українцї, будуть себе називати також Українцями.
Отже наш нарід, котрий тільки горя перебув, — котрий тільки крови проляв, тільки мук натерпів ся в боротьбі з Москвою і з другими хижими сусїдами за волю і независимість свою, — наш нарід не дасть ся збаламутити платними росийскими аґентами, якими є теперішні „кацапи“.
Ще, як нарід наш був темний не просьвічений, то московским наймитам удавало ся декого збаламутити і збити з правої дороги. Але тепер просьвіта ширить ся постійно: в школах, в читальнях, в других товариствах, через ґазети і книжки — тепер люди приходять до власного переконаня тай не дають кацапским запроданцям вести себе на ланцуху, як воли на заріз.
Кацапскі запроданцї найбільше боять ся просьвіти і науки і тому в своїх кацапских ґазетках заказують своїм людям читати щиро народні просьвітні ґазети і книжки а „україноманьских аґітаторів“ (так вони називають наших передових людий) кажуть буками гнати від своїх хат. Московскі наймити думають в той спосіб закрити правду перед на-
