рік, від гір, піль, лїсів і т. д. Одні називали ся Бужане (над рікою Бугом), Дулїби, Деревляни (на Полїсю, тому, бо там богато дерева), — другі звали ся Угличі, Поляне (від великих піль), Сїверяни, — инші звали ся Русь (над рікою Днїпром), Кривичі і Дреговичі, — а ще инші Словіни, Радимичі та Вятичі.
Всї ті племена говорили не одною мовою. Ті, що мешкали з собою в сусїдстві говорили подібною мовою, а чим далї були одні від других, тим більше ріжнили ся.
Як бачимо — то „Русию“ називало ся то племя, що мешкало над Днїпром коло Київа. А хто мав Київ у своїх руках, той мав також торговельну дорогу на ріцї Днїпрі і єго допливах, бо тодї не було анї зелїзниць, анї гостинцїв, анї инших доріг, тільки ріки. Так Київляни були богатими, сьмілими, бувалими купцями. Та купець в ті давні часи не тільки мусїв уміти правити човном-лодкою та вести торговлю (купувати і продавати), але мусїв бути і добрим вояком і добре узброїти ся. Тому то Київляни були войовничі. Київляни, або инакше сказавши „Русь“, їздили ріками далеко на всї сторони сьвіта між иншими словяньскими племенами і там торгували.
Щоби лїпше і безпечнїйше торгувати, вони по найважнїйших місцях (де сходили ся дві ріки, або що) закладали кріпости або „го́роди“ і там лишали війскову „руську“ залогу, щоби мати безпечне місце на відпочинок та щоби залога го́рода пильнувала водяної дороги.
Київляни-Русь плавали нераз Днїпром на північ аж там, де він має жерела недалеко жерел великої ріки Волги, що випливає із озера Ільмена. Отже над тим озером був заложений такий „го́род“ для купецких цїлий і єго звали „Новгород“.
Там перетягали вони свої човни по суші із Днїпра аж до ріки Волги і плили Волгою далї. Так то Волгою і єї допливами ходила київска
