Сторінка:Руска история (1875).djvu/285

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

З усёго видно, що Виговський дійстно був с Сірком в порозуміню: роздражнений против Москви боявся він, щоб Москва не закріпостила Украіни, помирився с Поляками, надіючись дати своєму рідному краєви незалежність и свободу в тім виді, в якім вона була доступна ёго понятям, та жорстоко завівся; власне вивисшеня не вдоволяло ёго; и так він ще раз відважився повстати и згинув перед часом, не вспівши нічого вдіяти.

Не обмежаючись сим, Тетеря обвинив о зраду митрополита Осипа Тукальского и свого шурина Юрия Хмельницького, що в постриженю звався Гедеоном. Король казав обох вислати в Марієнбурську твердиню, де вони просиділи два роки.

Брюховецький по відступленю короля, сам перейшов за Дніпро, взяв Канів, Черкаси, але потім одступив назад, а Чарнецький знов підбив відобрані Польщі городи и місточка, вийшов до Суботова и викинув з могили кості Богдана Хмельницького. Незабаром був сам Чарнецький небеспечно ранений в одній стичці и зійшов с поля дієвого.

Гетьман Тетеря скоро переконався, що ёму не дати ради с козаками и не вдержати Украіни під властю Польщі. Він похватився забрати військову скарбоню и втікав з жінкою в Польщу, та в дорозі Сіро відбив у ёго скарбоню.*) На ёго місце в Украіні одна партия, при помочи орди, вибрала Степана Опару, а друга, також с помочю Татар, скинула Опару и настановила гетьманом Петра Дорошенка: се сталося 1665 р.

С того часу до 1677 р. история украінського козацтва переважно обертається около сеі особистості. Постійною цілю змагань Дорошенка було, получити Украіну під одною властю и злучити козацькі сили; він не терпів Поляків и ніяк не хотів, щоб Украіна зіставала під іх властю; все заявляв готовість бути під властю Москви, та не инакше, як из збереженям прав самостійності Украіни, щоб московське правлінє не посилало там своіх воєводів, не мішалось у внутрішні справи и обходилося с козаками, як з народом вольним. Обставини спиняли ёго з усіх сторін добитися такого политичного идеалу и він мусив вести тяжку завзяту боротьбу з ними.

В осени 1665 р. Брюховецький виправився в Москву, де ёго прийняли з великою шаною и надали боярство. Він оженився з боярською дочкою и дістав богате придане від царя,