Сторінка:Руска історична біблїотека. Том XVII. Історичні моноґрафії Миколи Костомарова. Том X. Мазепа. Часть I.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

з двома шляхтичами, кудись за кордон задля осьвіти на 3 роки: король Ян-Казімір мав звичай кожен рік висилати задля сего трех молодцїв шляхоцького стану королївським коштом. Повернувшись 1659 року з чужих країв, Мазепа виступає яко королівський дворянин з важною справою до гетьмана козацького Івана Виговського, а в дальших роках — до гетьманів Юрія Хмельницького і (1663 р.) до Павла Тетері. Видко, що хоч він був ще й молодий, але вже король єму довіряв, яко чоловіку розумному і дотепному. Певно, що в той час він вірно служив польскому урядови. Скоро єму трапила ся пригода, що примусила єго покинути двір королївський, а на останку зовсім і Польщу.

Кажуть, що сей парубок, для свого часу дуже добре вихований, набравсь коло королївського двору паньских звичаїв, а до того ще й вродливий припадав до вподоби жіноцтву; він кохав ся з одною панею, але чоловік її, підстерігши, звелїв схопити Мазепу, привязати коневи до хвоста і пустити в поле; сей кінь, ще необ'їзджений і приведений до господаря з України, опинившись на волї, майнув з привязаним до єго хвоста чоловіком в українські степи. Козаки знайшли єго ледве живого, відходили і він зостав ся межа козаками. Найпевнїйше і найбільше про се розсказано в записках Паска, во служив з Мазепою разом у дворі Яна-Казїміра і подає деякі звістки про молодий вік Мазепи. По єго звісткам, в 1661 роцї Мазепа, пробуваючи у королївському дворі, наговорив перед королем на свого товариша Паска, нїби він з волї коронного війска, що тодї ворогувало з королем, їздив до війска литовського підіймати єго на свого господаря. Паска арештовано, і по розборі дїла виправджено і король подарував єму 500 червінцїв, а Мазепу до часу виряжено з двору, але скоро знов було допущено. На другий 1661 р. Пасек, не забувши обра́зи на підпитку, ударив Мазепу. Мазепа кинув ся до зброї. Дворові, що були при сему, не боронили Мазепи, бо не любили й не поважали єго: він був „козак“ і в їх очах не з дуже значних (nie bardzo nobilitowany). Бійка в двірцї та ще й під дверима покоїв, де пробував тодї король, вважалась за велику провину, але король, прочувши про се сказав: „Поклеп здається тяжчим, як рана. Ще добре, що не завелись межи собою де небудь на