Мазепу до боку Станислава більше всего прихилили єзуїти, а він їм піддав ся, бо з молодих лїт був прихильником римської церкви, і хоч опісля вдавав з себе православного, але справдї він тільки прикидав ся і у сердцї православної віри не терпів. Про теж про віру нїчого не має в умовах, про які оповідає Адлєрфельд, близький сучасник до Карла й котрий багато разів бачив Мазепу. Зрозуміло само з себе, що Мазепа такої умови, укладеної польским королем, не міг виголосити нїкому з старшини: він добре знав, що з Українцїв нїхто по добрій волї не хоче піддати ся Польщі. Через се метою заміру перед земляками він виставляв незалежність України. До сего вже давно простували українські патріоти. Се, як буде видко, не противно було і поспільству, тим більше, що скрізь і вельми значно зазначало ся незадоволеннє Москалями. Отсе й давало надію Мазепі й єго однодумцям знайти собі спочутя поміж народом.
29. червня Мазепа стояв з обозом біля Білої-Церкви. У сей день він одержав царський указ, повернути ся до Києва, розмістити ся біля него і ждати до другого указу. У сей же день було „тезоіменитство“ царя Петра і Мазепа послав до него лист, поздоровляючи і бажаючи побід над ворогами. Се дивно ріжнило ся з справжними почуттями українського гетьмана. Мазепа рушив у дорогу, як тут до него з Києва прибіг гонець від Веляминова-Зернова з оповісткою, що провіз Кочубея та Искру, щоб скарати їх на смерть. Гетьман туди відрядив свого ґенерального бунчужного Максимовича з сотнею компанїйцїв. 11. липня бідолашних засуджених привезли закутими у гетьманський обоз, що був у Борщагівцї, що за вісїм миль від Білої-Церкви. Другого-ж дня Веляминов-Зернов подав гетьманови при всїх старшинах царську грамоту, що Кочубея та Искру за брехливий донос на гетьмана, присуджено скарати на смерть. Грамоту прочитано було прилюдно. Кочубея ще раз запитали про майно і він в додаток до першого показання, висловив, що ще 1.500 червінцїв і 200 ефимків він обіцяв роздати дїтям, а 1.000 червінцїв покійної єго дочки, по чоловікови Забілихи, що обіцяв на будівлю церкви в Батуринї; та ще є кілька штук срібної посуди, та візерунків, на останку кілька гроший, що у позичках.
14. липня раненько злочинцїв виведено перед зібраннє
