усего в війска запорожського і купу народу українського, що зійшов ся з ріжних мість. Біля них йшли вартою три московські роти з набитими рушницями. Було прочитано їх провини. Після того їх обох підвели до по мосту і відрубали голови. Тіла їх у протяг всеї служби божої лежали виставлені на безславє. Як скінчила ся служба, їх поклали в домовини і повезли до Києва. Там їх поховано у Києво-Печерскій Лаврі біля трапезної церкви, де й тепер над ними можна бачити дошки камінні з затертим від часу написом, котрий звичайно складено вже після зради Мазепи.
У наказї, що дано Воляминову-Зернову, котрий і привіз злочинцїв, звелено було виголосити царську волю, щоб провинних скарати на смерть; але як гетьман стане просити, щоб їх помилувати, то Веляминов-Зернов повинен був обмежити ся на відповіди, що в наказї до него про се нїчого нема і він без царського наказу нїчого не сьміє чинити. Але гетьман на сей раз не був милостивим. Мазепа в грамотї, що тодї послав до царя, висловив ся, що милосердіє християнське підбивало єго просити, визволити від кари на смерть „лжеклеветників і всенародних бунтарів“, але-ж вони насьміяли ся „язиком облесливим і брехливим бл…словити о превисочайшому вашої царської величности гонорі і здоровлї, за яке всїм нам під високою вашою державою і найсолодшим царствованнєм пробуваючим повинно і достойно до останньої краплї крови стояти і вмирати, а не тільки що противне тому чинити і компанувати, але й помислити страшно, жахливо і душегубливо,“ — через се він і не виявив милосердія брехунам.
В листах до Ґоловкіна виявляв бажаннє, з'явити милість до родини скараних на смерть і жінкам їх та дітям Кочубеєвим віддати маєтки, „бо як він висловив ся, багато людий, а найбільш духовні багатьома суплїками докучають менї, щоб і жінка Кочубеєва і дїти їх і жінка Искрина могли без жадної біди і туги у господах своїх спокійно та мирно пробувати і з своїх маєтностий користувати ся, бо чоловіки їх за свою вину вже скарані на смерть“.
