Український Жіночий Конґрес (в 1934 р.) в память першої жіночої орґанізації в Галичині мимоволі викликає в усіх нас питання про ролю й значіння жінки в загальному культурному процесі на Україні за останні 70—90 літ — тобто майже за ціле століття. Ставлячись цілком обєктивно, можна сказати, що роля ця була дуже визначна, й жінка внесла в загальний культурний наш поступ багато чогось своєрідного, належного до особливостей жіночої психольоґії.
Ми не належимо до тих учених, які цілком урівнюють чоловічу психіку й жіночу; між чоловіком і жінкою є ріжниця, завдяки і фізично-фізіольоґічній природі жінки, і довговіковим історичним умовинам її життя, і завдяки самій її ролі матері. Але культурне життя що-далі вимагало поширення цього призначення, накладало на жінку все нові обовязки, більш ріжноманітну працю: виховниці, господині, громадянки. Ці три завдання викликували жінку поза мури її родинної хати, а часто навіть і поза межі батьківщини.
Що-далі удосконалюючись в цих трьох завданнях, жінка виростала на наших очах — і з простої породильниці своїх дітей вона стає правдивою їх матірю, з невільниці чоловіка, потрібної лише для задоволення його полових інстинктів — жінка стає дружиною, товаришкою чоловіка; визволяється з вікового рабства, стає економічно незалежною, самостійною робітницею; з несвідомої покірної рабині усякого політичного укладу її батьківщини — українка стає громадянкою, що свідомо ставиться до справедливого й несправедливого ладу народнього життя; вона стає енерґійним борцем за кращу долю свого народу.
Такий природний життєвий стан перейшла українська жінка від інстинктовного несвідомого вузького родинного життя до широкої діяльности добре освіченої виховниці й громадянки, якій український нарід завдячує немало в своїх змаганнях, як до освіти, так і до волі, до свого національного й соціяльного визволення.
Багато вчених етноґрафів і чужих мандрівників, що при-