Перейти до вмісту

Сторінка:Русова С. Наші визначні жінки. Літературні характеристики-силюети (1945).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 20 —

ва з тою думкою, щоб там видавати жіночий часопис для ширшої пропаґанди ідеї визволення жінки. Але вона не знайшла підтримки в тогочасному львівському суспільстві. Самі жінки не розуміли потреби в такому орґані, вони вже самі починали йти тим шляхом, що їм показала перша піонірка, вчилися, здобували собі що-далі ширші можливості, більші права.

І сталася дивна річ: замісць того, щоб, зрозумівши змагання Кобринської, гуртуватися коло неї, навкруги її світлого гасла — визволення, незалежности — жіноцтво галицьке ухилилося від своєї учительки. Кобринська це почула своєю чулою душею і, коли її заходи біля жіночого часопису розбилися об індиферентність самих жінок, вона сама усунулася від ширшої громадянської, публичної діяльности. Вона повернулася до дому, на провінцію й перестала відзиватися печатним словом; вона ізолюється, покидає і громадянську і літературну діяльність. “Одну радість мала вона до кінця життя”, каже нам п. Окуневський у своїх “Споминах про Неї”: “вечорами сходилися в неї, в її хаті в Болехові міщанські дівчата. Ця чиста непорочна молодь, мов вінок, окружала її; а з уст невинних лилися тихі пісні, розказувались оповідання”.

В 1920 р. Кобринської не стало, вона умерла на самоті, як і прожила останні свої роки. Не стало людини з душею всеохоплюючою, що співчувала людському горю, з душею, що не знала злоби.

Окуневський так її характеризує: “Це була душа з божою іскрою. І хто відчув і пізнав, що це не буденна людина, але один з тих небуденних типів людства, в котрім дух уже володіє матерією, той мав чудову нагоду пізнати й відчути увесь аромат високої многогранної гарної душі. І тоді вона сипала перлами свого знання, свого почуття, не жадаючи за це жадної заплати. Коли ж хто з окруження не умів, або нарочно не хотів цього видіти і своїми грубими підозріннями доторкав її тонких душевних фібрів, то вона їжилася, ставала шорсткою і, на жаль, кидала усю роботу, до котрої забралась була у своїм високім пориві.” (Див. брошуру: Першому українському борцеві за права жінки". Спомини Окуневського, ст. 5, 9, Львів, 1921).

На диво, смерть Кобринської пройшла майже непоміче-