Вона їде з Турґєнєвим закордон лікуватися. А що залізниці ще тоді не було, вони їдуть в кареті в трійку з Богданом; увесь час ведуть цікаві розмови за літературу, за тогочасний політичний стан в Росії. В Европі живе довго в Парижі, в Німеччині; листується з Герценом, з Лавровим. Герцен захоплюється її оповіданнями. “Її книга“, каже він, “незрівняна річ. її треба перекласти на анґлійську мову.“ Він закликає її до себе в Лондон, але за браком грошей вона не могла поїхати. Взагалі її знайомство із відомими поступовими тогочасними діячами і росіянами і поляками дуже шириться; перед нею встає новий світ, вона прагне активної праці, багато пише, читає….
“Мені мила ця робота, — пише вона чоловікові, — тим, що вона мене наче заносить у степи, гаї, поля України“….
В 1860 році вона розходиться з своїм чоловіком, але без сварки, без зради, лише через бажання бути зовсім вільною, незалежною. Дружні відносини між ними тримали аж до смерти Панаса Марковича. М. В. залишається з Богданом ще кілька років закордоном; живе виключно на свій літературний заробіток і часто зазнає з дитиною справжніх злиднів. Вона не вміла поводитися з грішми; як одержить хоч і великі гроші, але за який тиждень вже сидить без панчіх, та їсть сухий хліб, аби Богданчикові всього вистарчало. Любила красу, природу, їздила до Італії, відвідала Фльоренцію й інші міста. Хоче повернутися “додому“ в Петербурґ, але все не може назбирати грошей на дорогу; живе з сином в злиденній хаті на краю Парижа, годується кавою та овочами; багато пише оповідань, але не має вже такого захоплення в своїй творчості, як колись. В своїх листах до чоловіка пише розчаровано: “Краще б я щось робила, як ті писання…. Що вони значать? Читають їх ті, кому це не дуже потрібно, а тим, яким ні читати ні робити не можна — що їм ще одна дудка в очереті? В Росії хочу завести школу дитячу, це буде корисніше для людей, а писання ні дочого не доводить“….
Аж тільки 1867 року покидає вона Париж і повертається в Петербург; але застає в ньому вже інші часи, інші настрої. “Основа“ — український місячник, де розпочалась праця М. В., була закрита; українці розвіялись, не було центра, Щевченко вмер, Опанас Маркович також умер. Залишилась Марія Олександрівна з малим сином удовою без усякого матеріяльного забезпечення. Російські поступові журнали