Перейти до вмісту

Сторінка:Русова С. Наші визначні жінки. Літературні характеристики-силюети (1945).djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Леся Українка.
(Лариса Косач-Квітка — 1872 - 1913)

Вперше я побачила її в гуртку молоді, веселої, жвавої — увійшла молоденька дівчинка і…. на милицях! Гладенько зачісана, з блідим серйозним обличчям і глибоко задуманими темними очима, в простенькому вбранні, але вся молодь так радісно її вітала, так жваво оточила її, посадила посеред гуртка, і всі прислухувались до її ще може дитячих думок, до її тихого голосу.

Це була Леся Українка, що тільки починала своє поетичне призвання.

А діялось це в 80-тих роках минулого століття. Тяжкі то були роки для українського громадянства — літературна праця заборонена, так само заборонені будь які українські офіційно визнані товариства. Але жадні заборони не мали сили припинити українського життя, — воно саме в ті часи розквітчувалося в приватних гуртках під ласкавим опікуванням двох незабутніх українських діячів: Миколи Віталієвича Лисенка, та Михайла Петровича Старицького. Коло їх родинного вогнища збиралось усе, що було тоді в Києві найбільше талановитого в українській літературі, мистецтві. Що-тижня збиралась молодь у цих двох наукових майстрів української музики та літератури. Тут ми бачимо і Самійленка, і Людмилу Старицьку-Черняхівську, і Велинську. Тут намічалося цілі низки літературних творів, що мали найкраще виявити тогочасний настрій, чи переклади з чужоземних поетів. Тут лунала й товариська, але нераз дуже гостра критика на тут же читані твори молодих письменників. Тут відбувалися ріжноманітні літературні гри, завдання. В цьому щиро українському, ідейно піднесеному оточенні розвилася духово найбільша наша поетеса — Леся Українка. Але не була вона постійною учасницею цих товариських сходин: тяжка хвороба відривала її раз-у-раз від рідного осередка, уносила її далеко від рідного краю.