Мабуть з усіх значних українських жінок не було такої скромної, як Марія Миколаївна Грінченкова. Все просто убрана, спокійної вдачі, мовчазна, але завжди уважлива, усе навкруги спостерігаюча своїми великими розумними очима. Кохала вона свого чоловіка Бориса Грінченка з якоюсь побожною відданістю, з одним бажанням помогти йому в його великій (як вона називала) громадській праці, перебрати на себе всю неприємну частину цієї праці, а самій не виявляти себе нічим крім чести бути дружиною Грінченка. Так пройшло все її життя аж до самої смерти Бориса Грінченка.
Але обік із чоловіком була в Марії Миколаївни ще одна істота, яку вона теж любила віддано, гаряче, але яка принесла їй через свою хворобу чимало горя й гризоти — це була її єдина донька. Віддані обоє Грінченки одній українській ідеї, вони й думки не припускали, щоб їх доня могла виховуватися в російській школі, усю першу науку подали їй у себе в хаті, складаючи для неї першу граматику української мови перші книжки для дитячого читання.
Марія Грінченкова по походженню не була українкою. Вона народилася в 1863 р. в Богодухові, на Харківщині, в московській родині Гладіліних; вчилася в російській школі — в земській проґімназії, — і зараз же по закінченні її курсу стала в тому ж богодуховському повіті за земську вчительку. Але зустріч з Борисом Грінченком на вчительських курсах зразу запалила в чулій душі Марії Гладіліної глибоке бажання служити тому народові, серед якого жила і за який так палко, так щиро промовляв цей народолюбець.
Вона зразу почала вчитися української мови і дальше її вчителювання було перейняте вже українським свідомим націоналізмом.
В 1884 р. Грінченки побралися і з першого до останнього дня це подружжа вело спільну й таку корисну для україн-