жило в маєтку Яновського молоде подружжя, Любов Яновську оточили українські патріоти: В. Шемет, М. Кононенко й інші. Вони ж і випрохали в неї те перше закінчене оповідання, яке без дозволу автора було надруковане у львівському часопису “Зоря” — “Злодійка Оксана”.
Скоро після того Яновські переїхали до Києва; чоловік увів її в кола українців, і тут почалася літературна діяльність Л. Яновської.
Я добре памятаю, яке міцне вражіння зробила на нас її перша повість, надрукована в “Київскій Старині" — “Смерть Макарихи”. Хоч тема була звичайна в той народницький період нашої літератури, але правдивість детайлів, тонке завваження психольоґічних моментів умирання старої селянки — усе це пахнуло чимсь свіжим, чимсь, що вже виходило поза межі самої етноґрафії, яка панувала в творах тогочасних українських письменників. За цим першим оповіданням появилися один по однім великі й маленькі нариси з народнього життя, які друковалися то в часописі “Рада”, то в “Київській Старині”. Особливий ефект зробив на нас маленький фейлєтон в “Раді": “Наглядне Обучення”, де талановита письменниця осміює навчання українських дітей з російських букварів, коли біля малюнка “сапоги” стоїть літера “с”, а український хлопець затямлює тут літеру “ч”, — бо це ж “чоботи"; коло неї намальовані “г” “гроб”, а хлопець читає “труна і т. д. Це був фейлєтон чисто Гоголівського гумору, в якому бренів наш справжній сміх, крізь сльози за наших селянських дітей, яких ця московська система перевертала в недотепних дурників.
В творах пані Яновської нема одної якоїсь провідної ідеї, вона бере все, що попадає їй на увагу життя й обробляє з тонким розумінням психольоґії героя, героїні. І дає — або яскравий тип — Лісничий, Пролісок, дід Микита ("За високим тином") або малюнок з життя — “Рукавички”, “Штурм”, “Чужий”. Усі ці твори читається з великою приємністю через їх незвичайну безпосередність; усіх цих людей бачите, як живих; вам здається, що ви їх давно знаєте і їх радості й горе вам цілком зрозумілі. Перед вами постійна боротьба за життя, за щастя; повстають улюблені типи людей Яновської — і жінок і чоловіків, — які все життя змагаються осягнути свою укохану мету, щастя таке, якого вони собі гаряче бажають ("Городянка”, “Лісничий”,