брала, а дочці наказала всякої роботи: й масло бити, й сметану збирати, й сир відгрівати, й кабани, що в сажі аж два годувались, на її голові були, й всяка птиця; та ще треба було й закришки[1] на вечір наготовити. Так воно все діялось, й Мася завсігди справлялась. Пані-матка, було, тільки під вечір одну наймичку пришле, а сама іноді аж з робітником прийде: одно що таки робуча була й сама, а друге, що як зійдеться з молодичками, то любила й побазікать. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться, — й ще добре, як скінчать на співах, а то й до плачу не раз доходить. Не так коли, як на случай пані-матка нишком від пан-отця та одну-другу пляшечку оковити підцобрить. Поминай тоді, як звали: наче батька ховають. Се не то, щоб пані-матка та любила торкнути, а так собі: — частуючи робітника та дякуючи, що послухали. Чарочку кожна молодиця пє, скривившись; по другій тільки губи обітре, а за третьою вже облизується, а там пішло як по маслі, сказано — мякеньке: ні кусати ні жувати. Оттак й день до вечера прокуликають, як свято; а як будень та робота, що нема чому, то тільки полуднуючи та підвечіркуючи, й то не багато, — аби, знаєте, горло прополоскати, щоб смачнійше з'їлось. Що очиці посоловіють, то се так собі, — хто його знає, чого їй було… Отсе диво! й не пила й язик
