жен росписувавсь, да коден не написав: „согласен со взятієм,“ а всі — або „согласен без взятія,“ або просто „не согласен“.
Покивав о. Яким головою, прочитавши сю штуку, й став платить в консисторії то столоначальнику, то писарю, то регистраторови — й мало кому не давав, щоб скорій діло робили. Платив-платив та ще й обіцяв у „попівську діру“ повести кого-не-кого.
Посеред го̀рода стоять в Камянці доми — один до другого поприлипали; улиця між ними йде навхрест. В сім місці тандита[1]: тютюн продається й горілочка з закускою. Як дивитись з боку, то пан-отці так і чмигають сюди з дикастерськими, як зайці в горох. Ото-ж і прозвали сей куток „попівскою дірою“. Звідсіль жодна блоха консисторська в своїм умі не виходила. Сюди-то обіцяв о. Яким кого-не-кого повести на „консоляцію“, се-б-то по просту на могорич. То сяк, то так і дійшов кінця; взяв указ на руки й закурив з Камянця вже парафіяльним попом в Солодьки.
Щасливої ж йому дороги, а ми подивимось, де то Антосьо обертається; вже-ж пять літ, як ми бачили його. Пять літ! легко сказати, а скільки всяких перемін на світі лучаеться за тих пять літ, та ще в молодім віку! Пять літ — як з батога тряснув, пролетять, та чоловіка й не пізнаєш:
- ↑ Толкучий ринок.
