що Мася дивилась на його на все око й аж плечима здвигнула, що ніколи сього не було, а тепер балака, наче не до-ладу, наче не те з губи вирвалось, що хотів сказати.
— Чогось так очи вивалила? — гукнув тато. — Бери подушку та ськай.
Пішла Мася в „валькір“, як там кажуть, винесла подушку, гребінець, сама тільки в цицовій спідниці та в сорочці, й разок перел на шиї.
— Чого ходиш, як циганка? чому не приберешься? — почав пан-отець, поклавши голову на подушку.
— Хіба хто приїде? — заговорила Мася, перебіраючи йому в голові, а за пальцями аж волосся крячиться.
— Дурна ти! — озвавсь пан-отець. — А руки які! як у мужички, — додав далі, поклавши голову на подушку, й каже: гляди-ж, щоб — його ходила мені вдягнена, й рук пильнуй, щоб білі мені були! Я останню хвостину збуду, аби й ти на людських дітей походила. Ох! — застогнав.
Не відповівши, Мася почала ськати й думала собі, ськаючи: „що се сталось таткови? чи не слабі вони?“ Та старий нагадав біле личко та вбрання, то піддав дівчині матеріялу й на скільки суток думати. От й пішла вона роздумувать, як то ходитиме чепурно-чепурно! А кругом робота аж горить, бо вона має час доглянути. Орисі тоді їй не треба — все наймичка поробить. Прийде мати з поля, всюди справно: понагодовано, понаповано, начиння перемите, й миски в миснику, ложки в горшку за комином, горшки на полиці, а що не
