ське Депутатське Собраніє. Проти сього Собранія по другий бік пляцу на розі довгий пльондрований дім і за ним білу церкву видно з зеленим дахом — Собор. Вікна в ьому домі на спіднім пльондрі Бог-зна колишні, в двадцять чотири шибки, і рамці, хоч дубові, паперегнивали. Іноді тут як в казані кипить, клекоче, і співи йдуть і сварки, і так крик та буркіт; а іноді — як у пустці, лиш вітер гуде. Як ідуть поуз сей дім міщане, — а вони в Камянці все великої руки, до носа й віником не дістанеш: все їмосці, та єгомосці. І то єгомосць, що жидам воду попирає, а вони його без суду, без права товчуть; і то їмосць, що підтомляна, з дешевої, лягла під типом спочивати в будяках, — все їмосць, все єгомосць! Так, як іде поуз той дім їмосць, найбільше єгомосць, то де-котре нахилиться до вікна, крикне: „книш!“ і далі потягло. То вже лиш дивись: з якого вікна, що на переді, і виставиться з пів-копи дуль під самісеньким носом іхмосці, піде свист, регіт. А іноді із вищого пльондра, наче голубяче яйце так і лясне на тімя, тільки бризки підуть. Хто-ж то плюнув? В вікнах чимало, та ніхто на землю й не дивиться, а кожен своє діло робить: той пісню насвистує, той таки співа стиха, той гука до камбрата, що до половини в трете вікно висунувся; другий, видно, і вчиться. З сих ніхто не плював — і не питайся; то мабуть чи не з-під стріхи або що, однак ластівки чиргикають.
Отсе семинарія Подольська закону благочестія — бо там її ще й католицька, де, як каже простолюддя, „кнурики“ вчаться (клерики). Найхутче по
