— Мамуня винні, голубе, та архирей, — відказала Орися, — той прислав, а вони втокмачили. Лучше-б були під лід пустили.
— Арися! — гукнув Тимоха.
— Гука! — озвалась Орися, — бувай здоров! — і зникла, мов її вітер поніс до хати. А Антосьо сповагом подибав здовж селом до матері, проклинаючи всіх і все, хто й що під язик підскочить. Засумований став він під хатою в себе, підпер стіну плечем та й думає: — от які попи! от який з них ужиток для пастви! Невже-ж і я такий буду? О, ні! грім мене вбий, що ні! Та вбє він мене, як пробачу кацалапови!
З сього часу Антосьо й у церкві не дививсь на Тимоху, й де тільки міг, всюди розсказував про його правду — й у лице й по-за̀ очі. А час ішов та й ішов. Антосьо тільки прийде до хати: — дайте мені що з'їсти! — та й потягне за ворота, аби дома не сидіти; або ляже на соломі в клуні та й валяється; або сяде на колесах, що також в клуні стояли, та й виграє на скрипочку. Пограє-пограє, награється та й гойдається на колесі, задумавшись, і щоб за холодну воду взявся!
— Ти-б хоч хати глядів, — каже йому мати.
— А развѣ я до васъ за сторожа прыѣхавъ? — І той своє, а вона піде собі, або й постоїть трохи, головою похитуючи, та татуняє.
Вже більш тижня минуло, що Антосьо наче не солоний: і не спиться, й не лежиться; ні йти, ні сидіти — як то приповідають: і в поле мене не бери, й дома мене не лишай. Ніхто не знав, чого се так, і він сам не догадувався, тільки нудився,
