каміння та й пішов до шинку й вернувсь аж у вечері — мокрий, хоч викрути… Ліг спочити Антосьо, та не спалося йому.
— Що за лукавий світ! — думав він, — що за темний люд! Хоч би на те вже зважали, коли ні на що не хочуть, що Бог жінку сотворив після чоловіка, то вона, значить, і старша. Почав же Господь творіння з багна, від неживого перейшов на живе, від червяка до скотини, там до чоловіка, а закінчив Евою, найкращим створінням. Адам, чоловік, старший був за все, а Ева й за Адама, за свого чоловіка, старша. Чоловік для жінки, як дерево для птиці, земля для трави, вода для риби: тим, щоб було де жити; сій, щоб було за ким жити… Чи й з мене, моя Галочко, вийде такий же азіят?… О, ні! Я знаю, що̀ то жінка… Ти в мене будеш щаслива. Шануватиму тебе, як око в голові, зірочко моя ясна!… — Й зітхнув, полежав щось без думок, а там і знов почав. — А пастирі які! Боже милосердний! Насмішники, а не пастирі… От як я вийду на попа, то зараз школу заведу, учитиму дітей, стоятиму за громаду перед паном, перед судом, перед царем… Заїдять? Та що? Христос дав нам взір собою, я послідую Йому. На що вони зважають?… „Образъ будьте стаду“ — їм говориться, а вони „безобразіе“ стаду. Й сами, як стадо яке: тільки їдять, їдяться та множаться… Та й стадо не так, бо хоч купи держиться, а вони — росполохане стадо, та не овець безсловесних, а свиней… Господи мій, Господи! невже-ж і я такий буду?… Не дай мені загинути; я буду добрим попом…
