ай-а! що се за диво? Щось довге, наче шура, та таке довге, що з сіней й кінця не видно. Може подумаєте, що в нас очи погані? Ніт, очи в нас куди добрі, та ми стоїмо в сінях, й голова наша над дверми, то й бачимо тільки до пів хати з гори та вниз клином.
Нічого робить! треба зігнуться, коли хочете ввійти в хату. Ступнів зо три від порога стовп стоїть — сволок підпирає; коло самісінького порога — мисник, а по другий бікъ — піч. Ходім далі. Як минемо стовп, то наче в лазареті, кругом стоять кроваті, — аж шість. Все поперевертано, поперекидано, книжок купами по всій хаті, а з них коли одна знайдеться з палітурками, то ще хвалити Бога. На столі лепу, хоч ріпу сій. Долівка вимазана жовтою глиною, а стіни білою, й підведено чорним. На глухій стіні килим висить, й на килимі колодка з на пядь довжини, й на ній написано Nota. Ноту чіпляють тому, хто забалака по-наськи, — хто „мужичить“. Її доти треба носить, доки не спіймеш другого в такій же провині. Кожного, хто „мужичив”, записують в журнал і за кару назначають вивчити скілька-десять латинських слів під ряд — до трох раз, а там уже бють. Від ноти висить мотузок, як нашильник. Тут під стіною й кровать старшо̀го. На дверях написано по первій значці кожного дня в неділі по ряду: Н, П, В, С, Ч, П, С; й над кожною написано число дня, — останне число пятнадцате липця. Сі значки опріч того ще й так толкують: (Н) не пий (П) попе (В) вина (С) сиди (Ч) читай (П) письмо (С) святе. В хаті — ні духу живого: хазяйка пішла до смотри-
