вчало й чуже. Від простої ж людини вища, розумнійша нічого злого не перейме, а ще й ту за собою поведе. Тільки й переняла Мася від дівчат, що пісень понаучувалась; та кому сей скарб на заваді! Навіть не набралась ненависти до панів. Лучалось, що кляла їх, — та й своє лихо забувається, а чуже й голови не держиться. Не знавши жадних витребеньків та викрутасів, була вона проста та щира; нічого не крила в собі, бо й нічого було, як квіточці гожій в зеленім гаю. Панування прилеща̀ло небогу, й їй кортіло запаніти, та в душі жаль було тієї простоти, тієї невинности, що вона збіралась кидати, сама не знаючи, чого шукає, що кидає. І щиро плакала, сама не тямлючи, чого сльози ллються.
Йдучи спати, Мася думала собі: мабуть я, хоч і запанію, а не буду погорджа̀ти простими дівчатами. Вони такі добрі!… А може й буду: може вони добрі тільки тепер, як я не панюча; а як запанію, то злукавіють, як Ганна каже, й я їх зненавидю. Бог його зна, що то буде!
А Ганна думала: прокляті науки! З такого янголяти вироблять чорта, що ні відхрестишся, ні відмолишся. Пропаща людина! Бодай той непрощений був, хто видумав таку нелюдяну науку!
Виїзджала Мася на саму другу Пречисту: вибрала мати свято, щоб часу не згаяти. Дівчата вільні були, то й прийшли випровадить попівну-товаришку. Попрощавшись з батьком за-довго перед виїздом, бо він пішов до дво̀ру, попросилась вона в матері й пішла вперед з дівчатами. Багато вони говорили, ще більше раяли, як прикидатись
