панею, а справді панею не бути; як викручуватись від учительки, як, бува, провинишся, — всього було сказано: чим багаті, тим і раді. А ще й половини не виговорили, як показалась курява, що їхала пані-матка. Попрощалась Мася з дівчатами, поцілувалась з кожною, доки ще не видно було до матери, — бо вона хоча й не забороняла сходитись з дівчатами, а брататись не позволяла, — й ждала при дорозі. В полі вже тільки стерні жовтіли, та рябіли гуси, а де-де й худобина ходила пусто̀паш.
— Отсе ми випровадили товаришку, як на цвинтар, — говорили дівчата, вертаючись в село. — Вже вона не вернеться для нас, пропала; запаніє, злукавіє, то все одно, що й вмерла. Прокляті науки! — Й почали співать сумних пісень: як мати виряжала доньку в чужу сторононьку, а сонечко грало у неділю рано. Проспівавши сієї, почали й другої:
Бувайте здорові, батьківські пороги,
Куди походили мої босі ноги.
Кому лучалось бути в Умані на Софіївці літ тому з двадцять назад, той мусів завважити на гулянні за паном статнього козака, чорнобривого, високого; з обличчя він був дуже гарний, а в очах світилось щось котячого, мов би так і кинеться, як кіт на мишку.
Ми себе забули, а ляхи не забули, що̀ ми були; то мов би на знак, що поконали козацьку волю, що по їх сталося, — двірських служак звуть козаками
