й дітей учила, й до розуму їх подоводила.“ — Й звезли батьки чималий гурток діточок — й хлопців, й дівчат. Вміла ж вона тільки читать по-польськи, що коло двору навчилась, та гаптувати сяк-так. От і все, що вона вміла доброго.
Такую-то учительку нараяли й пан-отцеві Гервасієви! В такі-то руки повезла пані-матка свою Масю, вирвавши її з-межи дівчат-селючок, як зуб з ясен, на лихо та на безголовя.
Від Тернівки до Тульчина таки чималий світ, то в Уманщину й чутка не дійшла про дивне життя теперішньої пані Печержинської.
Задалеки видно Тернівку, а тернівський костьол, що за торговицею стоїть, звідкіль оком засягти, біліється. Тепер Тернівка — погане місто: доми все соломою криті, десь-то якийсь-то під гонтою, — і як порівняти її з другими містами на Поділлю, то вона трохи лучша від Шашови[1], а села єсть кращі. По лівий бік Дніпра міста́ нігич не походять на тогобіцькі, то й рівнять нічого.
Йдучи грядою від Теплика на Вищий Ташлик до Серебрії — соб ліс тягнеться, — зветься Сибір, — а цабе долиною сѐла; та хіба під вечір або дуже зраня можна здогадатись, що там села, бо дим зніметься, а другої позна̀ки нема, — сказано, в яру; а село з селом, як кільце з кільцем в ланцюгу звязується. Вищий Ташлик, Нижчий Ташлик, Середина, Березівка, Чан ідуть долиною, бік-у-бік труться. Долиною, вважаєте, річка тече —
- ↑ Погане місто під самим Камянцем, що й люльки не купити. Прим. авт.
