Сторінка:Семен Семковський. Марксизм та національна проблема (1923).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ніж в Індії, а тому звір, пристосовуючись до певних природних умовин, огранично змінюється, підпадає під ці умови, мимохіть змінює свою природу, здобуває печать обставин, серед яких він живе. Подібно до того первісна людина — звір, перебуваючи під безпосереднім впливом природних явищ, не маючи ще захисту від природи, набуває цілу низку ознак звірячого виду, — оце й звемо расою. Раси — то види звірят «гомо сапіенс», що перебувало під впливом умов певної території. Негр — це вид звіряти людини, що була під впливом спеки центральної Африки і т. и. і т. и.

Таким чином по суті усі расові прикмети (кольор шкіри то-що) є лише печаттю, що її умовини природи витискують на людині, подібні як і на звіря, оскільки людина перебуває ще в періоди первічного розвитку.

Не зостанавляючись тут на деталях цієї думки, я скажу лише, що відмінно від звірят, людина не зостається попросту беззахисною перед впливом явищ природи, не є змушеною тільки пристосовуватись до природи, але утворює штучний осередок, висуває між собою та природою оточення, що охороняє її від природи. Оце штучне ми звемо матеріяльною культурою, що її створило виробниче знаряддя людини. Штучне оточення це все — заля, у якій ви сидите, електріка, що отут горить; на вулиці темно, але ми перебуваємо у штучно освітленому осередкові; на вулиці холодно, але ми того не помічаємо, бо оточені штучним теплом.

Через оце штучне оточення людина набуває можливости розвитку, що відріжняють її від звірів.

Візьмемо, наприклад, повільний розвиток звіря, який при-і стосовує свої органи до природи, який поступово набуває невеличкполіпшення у своїх біологичних органах. Проходять тисячі поко лінь, доки це поліпшення, зростаючи маленькими змінами, досягає помітних розмірів. Порівняємо звіря в процесі еволюції з людиною. Вона розвиває не свої природні органи, скажемо, не свою руку, яка є у сучасної людини значно слабшою, аніж у дикуна, — не око, що також у неї не є остілько гостре, як у первісного мислівця. Але сучасна людина стоїть безмежно вище по-над первісного мислівця, тому що на протязі довгого періоду, який відокремлює нас від первісного стану, ми утворили систему штучних органів, котрі є продовженням наших натуральних органів. Досить вказати на весло — продовження руки, яке проходить шлях розвитку через колесо пароплаву, його гвинт аж до пропелера аероплану. Цього вистачить, аби ілюструвати величезні перемоги людини, аби нам було ясно, що у людини пристосування до природи має цілком инший характер. Звірі пристосовуються до оточення мимохіть: тут принціп діференціації є в осередкові. В Африці природний осередок є инший, ніж в Азії, в Азії инший, як в європі, в європі, не такий, як у Австралії. Це ріжноманітне природне оточення спричинилося до ріжноманітности людських рас. Але ось людина займає инше по-