Сторінка:Семен Семковський. Марксизм та національна проблема (1923).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


З початку 19 віку людей, що говорили німецькою мовою, було ЗО мілійонів, французьскою ЗО мілійонів і англійською 20 мілійонів; на прикінці 19 віку французів стало 40 мілійонів, німців 70 милійонів, а тих, що говорять англійською мовою 125 мілійонів — себ-то у 6 разів більше. Отак йде темп розвитку. Це зовсім не випадкове явище; воно відповідає певному ростові світових господарчих відносин, бо мова — то знаряддя єднання людей між собою, інструмент, що його висуває процес єднання.

Коли ви приглянетеся до цих чисел, то вам стане ясно, що ми увійшли в нову смугу, коли ходить не про диференціацію маненьких груп, а про велетенські угруповання, на грунті яких повстають світові мови, а серед них на перше місце висувається англійська мова. Коли, припустімо, до світових мов віднести також і російську, як таку, що охоплює масу населення, то в суті річи маємо 4 мови, що їх визнає мовами своїх конгресів міжнародне об'єднання.

Дальший розвиток можно уявляти як природне піднесення однієї мови на місце світової мови, проте не як утворення кабінетної мови, будь то есперанто, чи щось подібне до того.

Я хотів подати де-які відомости про те, до якої міри змінилося усе положення що до обсягу областей.

Ось іще у 18 віці існували митові области середнього розміру (а митові области мали велике значіння, утворюючи базу, на грунті якої люди єдналися тісніше; в процесі цього єднання повставала й мова як спосіб такого єднання) — напр,, така митова одиниця як Венеція; — цю державу — місто вважали вже великим митовим пунктом. В 19 віці, року 1830, положення змінюється. Положення, що утвердилося до світової війни, уявляє зовсім иншу картину, аніж по війні, яка стала нам на перешкоді до того, аби обрахувати розміри що-до прискорення процесу єднання.

У книзі буржуазного вченого Тільдера,що вийшла у Берліні в 12 році, на підставі даних з 10 року сухо та яскраво змальовується картина світового господарства держав, які обіймають субконтиненти, себ-то півсуходоли — таку частину суходолу, що могла би скласти окремий суходіл. Тільдер відріжняє такі субконтиненти: Сполучені Штати, Росія, Британська Імперія, Китай, Бразилія та Франція вкупі з колоніями. Друга група велетенських об'єднань обіймає Германію, Турцію того часу (12 рік) та низку инших країн. Тепер він приходить до того висновку, що перша група, с-т. держави, які обіймають ці субконтиненти, півсуходоли, вже у 10 році складають 71 °/0 населення та 73% грунту, придатного задля населення. Таким чином на ці велетенські об'єднання припадає % світу. Коли приєднати до них ще другу групу, яка охоплює величезні світові держави, як от Германія перед війною, то 4/° збільшується до 80, а наколи додати ще групи держав, що утворилися в послідок війни, як сфери впливу великих гігантів, то матимемо понад 90°/о, а на окремі малі держави припадає тільки 10n/o. І звичайно, скільки б нових держав не повстало