Сторінка:Семен Семковський. Марксизм та національна проблема (1923).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Та доба, що її зараз переживаємо ми, є вже щось инше, тут ми спостерігаємо чинність инших принціпів. Коли та епоха відповідала боротьбі нації (національної буржуазії) за державне об‘єднання, або за панування в межах однієї держави з богатьоми націями, як то ми спостерігаємо в Австро-Угорщині, то періодові імперіялізму відповідає щось инше; а саме боротьба велетенських держав за владу над світом, за світове панування. Ці гіганти, ці державні утворення, що складають суб'єкт імперіялістичної політики, що борються між собою за владу над світом, часто складаються з багатьох націй, вони не однорідні в національнім відношенні. В кожній з цих держав є не одна, а багато націй і та перебудова світу, що є наслідком імперіялістичної політики, зовсім не вважає на національні кордони. Національний момент імперіялістичної боротьби використовується скорше як зачіпка, яко лозунг, що його можна висунути для певної ціли: кажуть про визволення дрібних націй, про утворення справедливих національних кордонів то що..., а по суті річи після Руру усім нам ясно, що перебудування світу зовсім не рахується з національними кордонами, а крає живе тіло народу. Імперіялізм, що його штовхають капіталістичні міркування, інтереси державних капіталістичних груп, зовсім не зупиняється біля національних кордонів; і це полження справи надає національній проблемі до певної міри загального характеру. Ще не так давно, років 15 назад, національна проблема мала тільки, так би мовити, екзотичний інтерес. Де було власне національне питання, де його боліло, де про його кричали — на задворках Європи, а саме на Сході Європи. Національна проблема була проблемою клапотної Габсбургської монархії, це була проблема хворої людини на Босфорі, висловлюючись діпломатичною мовою про Турцію; то була проблема колосу на глиняних ногах — царскої Росії, проблема дикого Сходу, а шлях європейського розвитку проходив поза національною проблемою.

Імперіялістична політика виявляє тенденцію, що до поширення господарчого обсягу. Фінансовий капітал, себто вища форма капіталістичного розвитку, має тенденцію до експансій, до поширення, до утворення де далі ширших територій, бо від обсягу територій залежить можливість розгортання держави. Звичайно, що в цій політиці захваття-поширення імперіялізм не вважає на національ ний момент, а через те утворює держави з багатьох націй. Франція, яку завжди вважали взірцем однорідної національної політики, ще на передодні війни стала державою з багатьох націй. Коли взяти Францію в цілому, то в ній самій, не вважаючи на 30°/о бретонців, італійського населення Корсики, — населення було французьке, але, яко імперія з колоніями, Франція в значній мірі стала вже не французською, бо власне серед 50-ти мільонів арабів, негрів то що, французи у цій колоніальній французській імперії складали меншість.

Коли ви берете зараз Європу, якою вона вийшла з світової війни, то скрізь бачите ту ж саму тенденцію до складання держави