Сторінка:Сергій Єфремов. В тісних рямцях. Українська книга в 1798–1916 рр. 1926.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

постачали б нелегальну, головним чином соціялістичну літературу на Україну. Перша така спроба належить Подолинському.

Р. 1875-го у Відні за допомогою студентів-галичан він видав під псевдонімом Кістка свою брошуру „Парова машина“, в якій у белеристичній формі подано популярні відомості про експлоатацію робітництва в капіталістичній громаді та про конечну потребу соціяльної революції, що одна тільки й може стан трудящих мас поліпшити. Другим номером пішла Подолинського ж брошура „Про бідність. Розмова перша“ — про причини бідности та виклад науки про додаткову вартість; третьою була переробка російської „Хитрой Механики“ (про податки) під заголовком „Правда“; четвертою „Правдиве слово хлібороба до своїх земляків“ Ф. Волховського на тему аграрних злиднів та способу їх здихатись. Більше книжок цього видання вже не виходило, бо австрійська воля слова не видержала бунтарського тону останньої брошури й конфіскувала її, потягши до суду номінального видавця, О. Терлецького. На тому й стала ця в усякім разі цікава спроба соціялістичного видавництва, розрахованого на широкі маси трудящих[1]. В Галичині „видання В. Кістки“ свого часу наробили були чимало розголосу і своїм змістом і може ще більше тим процесом судовим, що був першим взагалі соціялістичним процесом в Австрії з участю українців. Чи багато цих виданнів доходило на Україну — тепер важко сказати, хоча маємо сліди, що тут вони таки тряплялися. Адже „Парова машина“ й була тією книжкою, за яку вилетів з школи 15-літній Грінченко: видко, аж на Слобожанщину, до Харкова, залітали ті перші ластівки соціялістично-революційної літератури, що вивелися в австрійській столиці[2].

Далеко ширшу розгорнув діяльність видавничу перший наш громадський висланець за кордон, М. Драгоманов. Емігрував він за кордон, як знаємо, з громадського присуду і з безпосередньою метою — послужити вільним друкарським станком українській справі. Спершу він думав був оташуватись у Відні, як ближчому до України, особливо Галицької, європейському центрі. Але конфіскація „Правдивого слова“ і процес видавця перших соціялістичних українською мовою брошур — виразно довели, як небезпечно було-б розпочинати справу на австрійському ґрунті. Видавши у Відні одну тільки брошуру („По вопросу о малорусской литературѣ“, 1876), Драгоманов оселився в Женеві і мало не самотужки, за допомогою тільки невеличкого гуртка, десять років провадив широку видавничу роботу. „План літературно-політичної роботи, — писав опісля Драгоманов, — я склав собі такий: 1) перш за все дати яко мога більш матеріялу для пізнання України й її народу, культурних його заходів та стремлінь до волі й рівности; 2) як цим матеріялом, так і викладанням західно-европейських ліберальних та соціяльно-демократичних ідей спричинитись до організації по українських землях в Росії й Австрії політичних гуртків, котрі-б узялись за культурне, політичне й соціяльне визволення народу“[3]. Відповідно до такого плану було зроблено і „поділ літературної праці: писати по-українському все, що стосується безпосередньо до України та до поширення в ній соціялістичних ідей; писати по-російському ріжні речі політично-лібераль-

  1. Подробиці див. у акад. М. Грушевського. З починів українського соціялістичного руху. Відень, 1922, стор. 34–44.
  2. По одному примірнику цих виданнів, пам'ятаю, було в Київській Міській Публічній бібліотеці (серед книжок, що подарував Юзефович). Видимо, ця офіційно-обрусительна установа й не догадувалась, яку „отруту“ в собі передержує…
  3. Драгоманов, М. Автобіографія. Київ, 1917, стор. 39