Сторінка:Сергій Єфремов. В тісних рямцях. Українська книга в 1798–1916 рр. 1926.pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вийшла од Ол. Кониського, який передав видавництву основний „фонд“ — 75 крб.; складалося видавництво переважно з студенської молоди (О. Лотоцький, В. Доманицький, С. Єфремов, пізніше Ф. Матушевський, В. Дурдуковський та ин.). Р. 1896-го вийшла перша вже книжечка — „У тісної баби“ Кониського. Почалась власне та сама робота, яку провадив Грінченко в Чернігові: боротьба з цензурою, з хронічним безгрішшям, з браком організованого збуту і т. и. Десятками посилано рукописи до цензури — і з них вертались назад у такому вигляді, що можна було друкувати тільки одиниці[1]. Та й тих одиниць видавництво спершу не здужало було подоліти власним коштом і тому дещо віддавало на видання приватним видавцям-книгарям. І все ж за перші 10 років праці (1896–1905) „Вік“ видав 82 назви книжок у 91 томі в 325700 прим, на суму близько 100000 крб[2]. Спершу йшли самі дрібні видання і то по 2–3 на рік, та вже починаючи з 1900 р., справа стала вже на твердіший ґрунт. Того року виданий збірник „Вік“ розійшовся за кілька місяців і заложив під видавництво вже солідну, як на ті часи, матеріяльну підвалину.

Видання „Віку“ можна розбити на чотири серії: 1) серія народніх книжок — усього до 1918 р. 70 номерів, 2) „Українська бібліотека“ — окремі твори українських письменників та збірні писання меншого обсягу — 23 томи, 3) збірки творів українських письменників — 9 томів і 4) по-за серіями збірники ріжних авторів та праці випадкового характеру — 13 томів. До цього по 1905 році додано ще публіцістичну серію „Наші справи“ — 21 ном. Письменники, яких твори видавав „Вік“ — оці: Бордуляк, Васильченко, Винниченко, Глібів, Гребінка, Грінченко, Грушевський, Дніпрова Чайка, Єфремов, Карпенко-Карий, Кобринська, Кониський, Коцюбинський, Кримський, Куліш, Левицький Ів., Левицький М., Марко Вовчок, Маркович Д., Мордовець, Мирний П., Пахаревський, Руданський, Свидницький, Тесленко, Федькович, Франко, Чернявський, Шевченко, Яновська. Крім того, в збірниках „Віку“ — три томи „Віку“ (1902), „Літературний збірник на спомин О. Кониського“ (1903) і „На вічну пам'ять Котляревському“ (1904) — брали участь мало не всі як старші, так і молодші тогочасні наші письменники.

Одмітна цього видавництва риса та, що воно перше в 900-х роках вийшло з меж брошурної літератури і почало давати книгу, од якої вже одвик був український читач часів лихоліття. Такі видання, як збірники „Вік“ то-що, широкій публіці показали, що у нас є справжня література, а не самі „метелики“, є літературні традиції й літературні вигляди та перспективи. А це ж торувало шлях для новіших виданнів, між иншим і періодичного типу, що мали народитися вже по революції 1905 р.

Слабше виказало себе харківське видавництво молоди, що так само почало було свою роботу десь у другій половині 90-х років і гуртувалось біля Г. Хоткевича (позначало свої видання криптонімом: „видано Вс. І. Гуртом“ — себ-то попросту гуртом). Де видавництво працювало всього років з 5 і десь перед першою революцією замовкло зовсім, видавши десятків півтора книжечок переважно белетристичного змісту (Шевченка, Франка, М. Грушевського, Хоткевича. Доброскока, Тогобочнього та ин.).

В самому кінці 1898-го р. в Петербурзі розпочало свою діяльність

  1. Я зробив був якось підрахунок цієї „війни з цензурою“ — і ось які вийшли цифри: за р.р. 1895–1903 до цензури „Вік“ подав 230 рукописів, з них надруковано з 80, біля ⅓. Див. Єфремов, С. „Внѣ закона“, „Русское Богатство“, 1905, кн. I, стор. 88.
  2. Календар „Просвіти“ на р. 1908. Київ 1907, стор. 128.