Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/198

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

треби громадянства, не питаючись, скільки крови та нервів коштувала книга її творцеві. Книга в Росії, де так легко було, та й тепер ще зовсім не важко — посадити „фельфебеля въ Вольтеры“, раз-у-раз малася за щось підозренне, що вже само з себе свідчить, що тут запахло ідеями, а відомо ж, що від них не дуже вже й до „превратныхъ толкованій“ далеко… Історія книги в Росії, од бідолашного першого друкаря й до останніх днів, історія життя тих, хто над книгами працював — дає страшну картину того, як пригнічувано думку людську, як найкращі, найдорожчі людині думки гинули в сповиточку, як червоний атрамент цензора, а иноді й буквально таки вогонь — нищили те, до чого додумалась велика людина на добро ближнім своїм, нищили невмірущу з природи людську думку…

Пропала книга! Ужъ была
Совсѣмъ готова — вдругъ пропала! —

пригадуєте оцю жартовливо-скорбну епітафію Некрасова до „запропащеної“ книги? І щастя ще велике, коли хоч через довгий час вона таки „знайдеться“, бо хоч не зробила вона того, що повинна була в свій час ізробити, то бодай не пропаде зовсім для історії людської думки й служитиме вічно скорбним документом того, як поводиться людина з найдорожчим скарбом своїм — живою, невмірущою думкою…

Р. 1840-го з'явилась була велика для нас і для всієї людскости книга — „Кобзарь“. З'явилася та зараз же й пропала… До неї увійшло тільки те, що до того часу написав молодий ще тоді автор її, й коли, через кілька років, він надумав