бідолашного поета за його погляди на таку теж цілком особисту кожної людини справу, як кохання, і вже тим самим академична тема набірає, як бачимо, надзвичайно гострого політичного характеру, як свого роду ознака часу. І виявити справжні, чернечою мораллю та фарисейською полохливістю не забруднені погляди Шевченка на кохання, на стосунки між чоловіком та жінкою — річ зовсім, як на теперішні часи, не академична. Тепер це одна з найперших позицій, на яких провадиться боротьба проти українського поета — звичайно на те, щоб досягти того, що̀ за тією позиціею стоїть і що вона собою обороняє.
Шевченко дуже часто обробляв любовні в широкому розумінні сюжети. Кращі його твори, як „Катерина“, „Наймичка“ й инші, як ціла низка високої ціни ліричних перлин — присвячено цьому щиро-людському почуванню і так само щиро-людським, високо-гуманним почуттям поета овіяно. Жадного брудного натякання, жадного непевного виразу чи слова, навіть хоч трохи небезпечної фривольністю думки у його, певна річ, не знайдете. Зате знайдете щире спочуття до тих, кого лиха доля одурила в коханні, над чиїм почуттям насміялась, чию чистоту потоптала, так само як і до тих, кому не дала зазнати цього неминуче для повноти життя потрібного почування. Знайдете великую тугу над долею людською, що найвищі і найчистіші втіхи обернула в джерело бруду, муки та знущання. Знайдете так само і вболівання безмежне над самотністю людини, що з тих чи инших причин носить у грудях своїх не поділене ні з ким почування. Поет — сам особисто
